Будь-яка подія в житті українців - народження дитини або збір урожаю - була неодмінно пов'язана з певною символікою та обрядами. Багаті народні звичаї наших предків збереглися і до наших днів. Сьогодні ми можемо спостерігати певне відродження давніх українських традицій: знову стають популярними народні рукоділля, такі як гончарний розпис і вишивка, друге народження переживають чоловічі та жіночі вишиванки, а старовинні обряди все частіше використовують при проведенні сучасних свят.

Деякі з народних традицій настільки старі, що сьогодні досить складно дати їм об'єктивне пояснення. Так, наприклад, традиція виливати вино і розбивати келихи молодят "на щастя" корінням сягає ще язичницьких часів, коли слов'яни поклонялися Богу-Сонцю. Жоден смертний не має права пити з чаші, з якої пив Бог-Сонце, тому, виливаючи вино і розбиваючи келих, ми як би приносимо їх у жертву Сонцю.

Довгий час церковний шлюб для наших предків був лише юридичною формальністю. Після вінчання в церкві молоді могли ще кілька років жити в різних будинках до тих пір, поки не зіграють "справжнє" - народне весілля. І тільки в XIX столітті церква дозволила проводити весілля і вінчання в один день, що назавжди об'єднало церковний і народний шлюби.

Сватання

Весіллю неодмінно передував обряд сватання. Це один з найяскравіших і колоритних українських звичаїв. У старости зазвичай вибирали найбільш шанованих людей на селі з підвішеним язиком. Від красномовства сватів насправді залежала доля майбутнього весілля - піде наречений з рушником або ж з гарбузом. Якщо весілля було заздалегідь вирішене і погоджене між батьками молодих, то обряд сватання був чистою формальністю. Однак, якщо дівчина була завидною нареченою і мала чимало женихів, то тут сватання грало мало не основну роль. Досвідчені свати могли переконати батьків дівчини і саму молоду, що краще нареченого попросту не знайти.

Якщо ж дівчина не хотіла виходити заміж, то зі схвалення батьків вона виносила хлопцеві на рушнику гарбуз, що означало не що інше , як відмова . Звідси і український фразеологізм - "дати гарбуза" .

Якщо наречений був бажаним, то коли він зі сватами входив в будинок, дівчина як правило колупала піч, тим самим як би просячи у домового дозволу на шлюб. Ще одним тлумаченням цього обряду може служити той факт, що коли дівчина виконувала цей акт, їй під нігті потрапляла не просто глина, але і шматочки батьківського тепла і материнської ласки, які наречена хотіла забрати в дім нареченого.

Не багато хто знає, що свататися могли прийти не тільки хлопці, але й дівчата. Траплялося це тоді, коли хлопець обманув дівчину. Така традиція була спасінням для збезчещеної дівчини, так як хлопець не мав права "дати гарбуза". Якщо парубок був засуджений до смерті, шлюб міг врятувати його від шибениці. Однак, в народі відомі такі випадки, коли хлопець при вигляді дівчини, яка прийшла до нього свататися, і сам жадав якнайшвидшої смерті: "Як вести таку до шлюбу, краще на шибениці дати дуба!”.

Весільні гуляння

Коли молоді були вже засватані, вони обмінювалися обручками. Саме з цього моменту молодий мав право офіційно ночувати в будинку своєї нареченої. Можна припустити, що сучасний цивільний шлюб існував і раніше і називався він "пробним". На вечорницях хлопці та дівчата ночували разом, придивляючись і приміряючись один до одного. Церква дуже противилась такій традиції, і навіть засуджувала її . Однак, все ж саме дівоча цнота була найважливішю складовою весільного обряду.

Як і будь-яке свято в Україні, весілля не могло обійтися без різних символічних атрибутів, головним з яких був коровай. Весільний коровай повинні були випікати порядні заміжні жінки, чиє сімейне життя було благополучним і щасливим. Святковий хліб обов'язково прикрашали барвінком, який в народі славився символом любові. Доповнювала барвінок калина - символ родючості. Цікавий факт, що вдівцям і вдовам, які вступали у шлюб вдруге, коровай не пекли.

Наречена повинна була неодмінно вишити молодому сорочку на весілля. Це сьогодні можна просто купити вишиванку в магазині, а раніше дівчина витрачала чимало ночей, щоб приготувати коханому весільний наряд. Багато українських обрядів пов'язані з одягом. Так, зять мав неодмінно подарувати тещі весільні чоботи, а невістка свекрусі - намітку (жіночий головний убір у вигляді довгого широкого полотна).

У день весілля, коли наречений відправлявся за молодою, по дорозі його зупиняли родичі і друзі нареченої, вимагаючи викуп. Після символічного святкового обіду  молодій розплітали косу. У деяких регіонах України існував звичай, коли нареченій відрізали косу, і з цього моменту вона повинна була ховати голову під очіпком або хусткою. Після обіду в будинку нареченої гості прямували до хати нареченого. По приїзді молодих посипали зерном і цукерками, щоб їх життя було багатим та солодким.

Перша шлюбна ніч

Під наглядом старійшин проходила перша шлюбна ніч молодих. З ранку постіль ретельно перевірялася на наявність кровавих плям, і якщо їх не знаходили, то весь рід молодої був зганьблений, а наречений міг відмовитися від невірної нареченої. Могли також і вивісити перед будинком молодої чисте біле простирадло, щоб все село знало про непорядність дівчини.

Але якщо дівчина виявлялася благочестивою, то весільні гуляння могли тривати ще кілька днів, а то й тиждень. Коли гості приїжджали на другий день, то наречена символічно омивала їх водою. У післявесільних діях брали участь лише дорослі, дітей до гуляння не допускали.

Якщо вам до вподоби українські весільні традиції, то ви можете купити вишиванку в Києві в нашому інтернет магазині, адже саме вишиті сорочки були головною складовою весільного костюма.